Багато польських музеїв такого типу – це «живі» місця, в яких досить практичним способом показані стародавні обряди та звичаї. Достатньо тільки зазирнути до Музею словінського села в Клюках на Помор’ї. За цими дерев’яними огорожами й досі збивають масло, готують бруквяну юшку, ліплять глиняний посуд, плетуть поворозки й навіть копають торф, який словінцям, цьому вже неіснуючому відгалуженню кашубів, ішов на розтопку.
Свідком іншої культури, що так само є на межі зникнення, є Музей лемків у Зиндрановій на Підкарпатті. У хижі, сторічній хатині, знайдемо типові для цієї української етнічної групи строї, предмети щоденного вжитку і навіть писанки, прикрашені специфічними лемківськими мотивами.
Музейною опікою оточують не тільки етнографічні групи, але й цілі області. Саме тому виникли Музей Холмщини і Підляшшя в Голі, Музей Велюнської землі у Велюні або Музей келецького села в Токарні з добре збереженими клунею, барном і двором, а також із численними огорожами, майстернями сільського шевця та столяра тощо. У Музеї народної архітектури в місті Санок (колишня Лемківщина), найбільшому польському музеї просто неба, зібрано будинки з п’яти культурних регіонів.
Вельми цікавим є Пастевник у Пшеворську, який є одночасно й музеєм, і кемпінгом. Історичні дерев’яні будинки з околиць поставлено тут на кшталт старого галицького поселення, в якім облаштовані нічліжні місця. У Музеї мініатюр у Побєдзиськах у свою чергу зібрані копії архітектурних «перлин» Великопольщі, які повністю ідентичні з оригіналами, хіба що в двадцять разів менші. Ну, і з пластику.
Музеї просто неба головним чином асоціюються з сільським фольклором. Бджолярські музеї в Острові Великопольському та Сважендзі досконало ілюструють історію бортництва на польських землях, а унікальний Дім ткача в місті Бєльсько-Бяла наближає щоденне життя ремісників-текстильників.
Але бувають і інші музеї. Скажімо, варто також зазирнути й до Музею історії доріг у Щецині, Музею вузькоколійки в Сохачеві або ж Музею промисловості й залізниці в Явожині Сілезькій. Тут, до речі, є локомотив Tkh 2, який знімався у відомому польському фільмі «Лялька» за романом Болеслава Пруса, і єдиний у своєму роді паротяг, який у часи Вокульського, одного з героїв «Ляльки», курсував з Берліна до Вроцлава.
