Ще кілька років тому Бещади вважалися найбільш дикими польськими горами. Сьогодні тут розквіт цивілізації: магазини, готелі, ресторани. Але добротна інфраструктура не порушила дикої краси.
Це завжди дивувало: як Бещади вміють поєднувати в собі цивілізацію і незайманість природи. Значною мірою збереженню природи сприяє статус Бещадського національного парку, тутешні території під суворою охороною. З іншого боку, туристів запрошують різноманітні пішохідні, велосипедні маршрути, є достатньо комфортних нічліжних місць, ресторанів.
Гори кличуть побачити їх хребти з висоти хребта коня, поїздити велосипедом, сходити пішки. Маршрути розписані до деталей, карт удосталь - мальовничі полонини, селища, малі міста запрошують у великий світ природнього спокою.
Бещади відносно низькі гори. Їх не складно долати навіть не особливо підготовленим мандрівникам. Але це дуже мало заселений регіон – усього 5 осіб на км2 . Слідів диких звірів тут значно більше, ніж людських. Тому, куди б ви не йшли у цих місцях, слід бути дуже уважним і обережним.
Угору! У гори!
Смерек – гора, розділена на дві вершини, сягає 1222 м над рівнем моря, є однією з найвідоміших у Бещадах, популярне місце для піших прогулянок з Ветліни на перевал Орловича. Гірський хребет вкритий травами, знизу гори - ліс. Гора належить до Бещадського національного парку, туристи мають тут обмежену свободу, повинні триматися маркованих трас, які ведуть тільки на південну, увінчану залізним хрестом вершину Смерека. Північна, вища, закрита для туристів. Але тут такі панорами!.. Видно Татри, словацькі Бещади, українські Карпати, селище Вентліну і село Смерек.
Гори, а особливо Бещади, прекрасні кожної пори року!
Піший підйом на Смерек був першим туристичним маршрутом у Бещадах. На карти його нанесли 1936 року, позначивши блакитним кольором. Сьогодні на вершину Смерек веде червона розмітка.
А як вже будете в Бещадському національному парку, гріх не піднятися на найвищу вершину – гору Тарницю (1346 м). Способи також на всяк вибір, рекомендуємо наважитися верхи. У селищі Волосатому, біля підніжжя гори, є кінний завод, який займається розведенням коней місцевої породи – гуцулів. Тут же всі послуги для кінного туризму.
Узагалі Волосате - колишнє українське село. У період 1944-1947 рр. українців звідси було примусово виселено в СРСР, а село і церкву знищила комуністична влада Польщі. Від Волосатого залишилися тільки підмурівок церкви, цвинтар з кільканадцятьма надгробками і чотири придорожні хрести. Руїни церкви і кілька могил можна провідати…
Слідами української історії
Подорож цими місцями для українця буде сентиментальною. У цих краях багато церков, капличок, придорожніх хрестів, цвинтарів з українськими написами. Шляхи, що перетинають долини Сану і Ослави, об'єднують найцікавіші об'єкти церковної архітектури.
Переважно це дерев'яні будівлі, які приховують цінні колекції ікон. У багатьох церквах досі проходять греко-католицькі чи православні богослужіння, тому храми не стоять просто пам'ятками історії.
Кожна дерев’яна церква в Бещадах варта уваги. Лемківські церкви відрізняються особливою архітектурою і кожна має унікальну історію.
Варто побачити церкву в Улучі, Загужі-Долині й кожен з восьми храмів, на Шляху дерев'яної архітектури в Підкарпатському воєводстві:
Церква святого Михаїла Архангела (Репедь/ Реп'ядь /Rzepedź) 1824 року
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Хирова/ Chyrowa) 1780 року
Церква святих Косьми і Даміана (Кремпна/Krempna) 1772 року
Церква святих Козьми і Даміана (Котань/Kotań) 1782 року
Церква святого Михаїла Архангела (Свьонткова-Мала/Swiątkowа Mala) 1762 року
Церква святого Михаїла Архангела (Свьонткова-Вєлька /Swiątkowa Wielka) 1757 року
Церква святого Михаїла Архангела (Пєльгжимка/ Pielgrzymka) 1842 року
Церква Вознесіння Богородиці (Щавне/Szawne) 1888 року
