Warsaw 3.9 ºC
Контакт з нами
Сходження на Риси

Риси – вершина польських Татр, 2499 м н. р. м., популярний і привабливий маршрут для тих, хто любить гори.  Поруч, на чотири метри вища, - вершина словацьких Татр.  Підйом з польського боку вважається складнішим і технічно цікавішим. Для українців, які підіймалися тільки на Говерлу, це пригода зовсім іншого масштабу.  І зараз  розкажемо чому. 

Перше – Татри скелясті гори, тут часто виступає гірська експозиція. Чим вище підіймаєшся, тим вужчою стає стежка на підйом, скелі – прямовисні, а довкола – урвища. Тому людям, які мають страх висоти, не рекомендуємо підійматися у вищі партії гір. Є достатньо прекрасних гірських пейзажів до межі, коли гірська прогулянка перетворюється на скелелазіння.

До сходження на Риси треба серйозно підготуватися.  Мова не тільки про відповідний одяг і взуття. Слід обов’язково прочитати правила поведінки у  Татранському національному парку. На сайті парку http://tpn.pl/ завжди актуальна інформація про погодні умови та інші важливі деталі. Не зайвим буде записати номер телефону рятувальної служби ТОPR (перевірити погоду ще на їхніх онлайн моніторах http://pogoda.topr.pl ), пам’ятати, що у національному парку категорично не можна сходити з маршруту та залишатися у горах після сутінок. Ще одним корисним інформаційним ресурсом є сайт https://tatromaniak.pl/ та фб-група Tatromaniacy з практичними порадами.

Похід починається з Лисої поляни, де є паркінг і власне вхід у ТНП (вхід платний, 5 злотих). У сезон місця на паркінгу (теж платний, 25 злотих) практично не застати (хіба що уночі), зайняті й всі узбіччя на багато кілометрів до Лисої поляни. Рекомендуємо забронювати нічліг у Закопаному, Бялці чи Буковині Татранській (місцевості на відстані до 20 км) і приїхати на Лису поляну автобусом (білет 10-20  злотих).  У будь-якому разі похід треба починати дуже рано; більшість туристів виходять удосвіта, 4-5 ранку.  

Перший відтинок дороги – Лиса поляна -  Морське око (9,8 км). Дуже популярний. Асфальтований. З плавним підйомом. Тут їдуть фасьонги (кінні упряжки), завжди багатолюдно. Турист, який хоче амбітніших викликів, минає цей шлях якнайшвидше. Найкраще увечері, щоб переночувати у однойменному гірському притулку  https://schroniskomorskieoko.pl/pl  і вже звідти рушати на Риси. Бронювати нічліг у притулку також треба дуже заздалегідь.

Озеро Морське око (1395 м н р м) вважається одним з найкрасивішим у світі. Тож подальший шлях, який проходить вздовж озера без перепадів висоти є надзвичайно приємним і мальовничим. Займає півгодини.  Далі чекає півгодини підйому до вищого гірського озера – Чорний став під Рисами  (1 583 м н. р. м). І прогулянка довкола цього озера. В озера категорично забороняється ступати, годувати качок та будь-яким чином порушувати природню красу. Утім кожен так захоплений довколишніми красотами, що не сміє порушити цього навіть зайвим подихом!

Три з половиною години дає розмітка маршрутів на підйом від Чорного ставу на Риси. Але майже кожен додає собі час відповідно до власної фізичної форми.  Треба брати до уваги, що у вищих горах може статись і раптова зміна погоди… Далі вже не рахуємо кілометри, тільки час.  Обхід Чорного ставу є останнім легким відрізком. 

Починається важкий, затяжний і досить стрімкий набір висоти. Кожен крок винагороджується новими карколомними панорамами, які мотивують і додають сил. Потім сил додає адреналін, коли панорами доповнюють експозиції.  Останні півкілометра до вершини – найскладніші. Це більше нагадує скелелазіння, ніж звичайний підйом на вершину, скажімо українських Карпат. Для підстраховки є ланцюги.  На цьому відрізку підйому треба мати захисний шолом і рукавиці. Каменепади у Татрах – часте явище. Тому тут слідкуєте вже не стільки за красою панорам, як за тим, куди ставити ногу: каміння може летіти згори на вас, а може вислизнути у вас з-під ноги.  Безпека інших – теж ваша відповідальність. 

На останніх метрах до вершини пожалкуєте, що витрачали сили на ті 10 км прогулянки асфальтом від Лисої поляни…  Але відступати нікуди: стежина на підйом стає така вузька, що мусите рухатись уперед і не блокувати прохід іншим. Так, попри складність маршруту, на ланцюгах завжди черги, і працює правило маятника: сходять і підіймаються почергово.  Останні 10 хвилин підйому можете почуватись Богом! – довкола хмари і гори, мов храм.

Утім до вершини треба дістатись, зробивши кілька кроків вузьким карнизом. Декому це не під силу через страх висоти, а ланцюгів у цьому місці нема.  Якщо відважно ці кілька метрів здолаєте – нагородою стане… кількаметровий клаптик рівнішого каміння на вершині, зайнятий іншими. Вершина - буквально пік. Тут ледве міститься стовпчик з нашкрябаним написом «Риси» і висотою - 2499 м (назва гір, до речі, походить від того, що гори виглядають у рисочку, немов пошкрябані). 

Через ще один карниз, довший, але досить близько, вища на 4 метри купка каміння – це Риси словацькі. Можна одразу здобути і цю вершину. Згори гарно видно словацькі озера і шлях на словацький бік Татр (значно легший).  Оскільки з доїздом зі Словаччини може бути по-різному, ті, хто підіймалися з польського боку, спускаються тим же шляхом. Спуск технічно інакший ніж підйом, а тому цікавий і не дає відчуття повтору. Багато працюють на ланцюгах руки. На сходження  униз треба закладати часу не менше, ніж на підйом.  Головне – встигнути до сутінок, не згубити шлях і не залишитись самому на шляху.

Поляки дуже люблять свої Татри, ходять у гори часто, змалечку. Інфраструктура довколишніх міст, ідеальні розмітки маршрутів, детальні описи, утримання шляхів у дуже доброму стані, неймовірної краси природа сприяють  тому, щоб отримувати велике задоволення від добрячого фізичного навантаження.

Сходження на Риси обов’язково є серед досягнень кожного, хто любить гори. Але застерігаємо починати знайомство з Татрами з цього маршруту. Для початку рекомендуємо мандрівку у Долину П’яти польських озер, прогулянку Червоними Верхами чи підйом до Чорного ставу під Рисами.