Попелець завершує запусти, чи карнавал, і починається Великий Піст. У середні віки від посту звільнялася лише четверта неділя Великого Посту. То був час радості, або лаетаре, коли весна проганяє зиму і починається сільськогосподарський рік.
Аби відігнати злі сили, Мажену належало втопити, це супроводжувалося танцювальною процесією дівчат. Потім аж до Великої П’ятниці в меню королем був оселедець.
У Велику Середу огрівали душі померлих, а у Великий Четвер ділилися з ними їжею. У Велику Суботу розпочиналися святкування. Вода і вогонь а також харчі, особливо яйця, мали бути посвяченими. Яйця були особливо важливими, оскільки символізували життя і мали властивість відганяти злих духів. Яйця прикрашали кольоровими візерунками всі слов’янські нації уже в ранньому середньовіччі. Цей звичай був пов'язаний з весняними обрядами, а не конкретно з Великоднем, коли писанки робили від запустів аж до червня. Яйця в часі Шмігуса-Дингуса (обливаного понеділка) були також відкупом від обливання водою. Середньовічні обряди Великої Суботи супроводжували танці та вуличні інсценізації.
У сучасні часи кульмінацією гуляння м’ясопусного - такого гучного, що аж засудженого моралістами, був вівторок запустів. О півночі западала тиша, столи пустішали і починався час панування оселедця. Карою за оселедцеве панування впродовж шести тижнів посту був звичай вішати оселедець на сухій гілці, але то – у Велику П’ятницю. У Попільняну Суботу всі без винятку, не вирізняючи монархів і можновладців, були в костелі. Хворих ксьондз посипав попелом удома. Молодь у «питання попелу» мала свої звичаї, зокрема зухвалі хлопці кидали дівчатам під ноги глиняні горщики з попелом. На Мазовші з м’ясопустами прощалися символічним спалюванням музиканта, якого возили на прикрашеній тачці. Паннам, які не встигли вийти заміж у період запустів, у Попелець було не до сміху. Мусили пережити шквал загальних кпинів і насмішок.
Перервою сумного і довго посту була його середина. Тоді вже знали про й квітня, коли належало жартувати. У Пальмову (в православних – Вербну) неділю освячені пальми складали перед святим образом, адже бог мав магічні сили. Знавець давніх традицій Кітович писав, що Костел організовував цілі процесії, а їх дотепні учасники вигадували такі «фіглі-міглі», що віряни падали від сміху. Однак цей звичай суворо засуджений, зрештою зник.
У Великий Тиждень було так: у середу топили Юдаша, після того, як його було піддано, і відправляли темну ранкову службу («заутреню») під час якої після кожного псалма гасили одну свічку, а ксьонзи в темряві вдаряли по лавках, - на втіху пустотливій молоді.
У четвер і п’ятницю костельні дзвони заміняли стукалками. Також був звичай покірного обмивання ніг дванадцятьом старцям, це робила знать і єпископи. П’ятничний звичай виставляння гробу Ісуса прийшов з Італії. Варту біля гробу несли солдати. Хресним шляхом ішли процесії капників, у великих каптурах з дірками для очей, співали пісні Велика П’ятниця завершувалася похоронами журу.
У суботу аж до освячування дозволялося пити лише свячену воду. Ввечері наставало воскресіння, яке наприкінці XVIII століття перенесено на неділю. Після воскресіння пробощ отримував подарунки від вірян. І починалося частування. Цікаво було в церквах, де під час суботньої служби вкладали фігуру Ісуса до гробу, аби потім вийняти її на знак воскресіння. Віряни вручали попу писанки, а той цілував жінок!
У понеділок було мокро і радісно, але з дотриманням правил: обливати можна було тільки рівних собі. Молодь розважалась поміж собою, а чоловіки обсипали пань різними ароматними штучками.
У XVI століття існував звичай піднімання фігури Ісуса на вежу костела як символ вознесіння. Але Костел швидко відмовився від цього обряду.
Сьогодні Великдень – це найважливіше християнське свято і його не уявити без освячування страв, писанок і родини!
Однак пам’ятаймо, що цього разу не переміщаємось і не зустрічаємося великими компаніями. #stayhome
