25 листопада легендарне місце у самому центрі Кракова відзначатиме своє 60-річчя. Мистецький підвальчик, з якого вийшли всесвітньовідомі яскраві польські зірки, і досі – особливе культове місце.
«Пивниця під Баранами» - унікальний заклад. Коли питаєш про нього українців, то багато хто тут навіть не бував, хоч підвальчик - у самісінькому центрі Кракова, на Головному Ринку, 27. Хто бував, згадує дивакуватий інтер’єр і особливо смачні страви: сосиски, колінце, глінтвейн…
Коли питаєш поляків, вони романтично закочують очі: «Ta nasza młodość…»
Це, власне, Краків. Осліплює туристів своєю зовнішньою магією. Але справжнє краківське життя точиться не в тісних туристичних місцях, а за часто непоказними брамами, грубими мурами - у таких, ось підвальчиках, місцях зустрічей для втаємничених.
Палац під Баранами, у якому міститься відомий підвальчик, непоказним не назвеш. Це красива будівля у стилі Відродження з історією, у якій багато видатних прізвищ. Був власністю королів (Зигмунда І Старого, Стефана Баторія ), князів Любомирських, Острозьких, Радзівілів. Тут бували російський царевич Алєксєй, варшавський князь Фредерик Август і Юзеф Понятовський, цезар Францішек Юзеф І.
У 1822 році палац перейшов до родини Потоцьких; тоді ж тут провели капітальний ремонт приміщень і фасадів, перепланував внутрішні кімнати. У 1860 році Потоцький зробив ще один суттєвий ремонт, добудувавши додатковий, третій, поверх. Таким палац залишився до наших днів. З тих часів над воротами збереглися також три баранячі голови і назва.
До речі, чому «Під баранами»? Історія Палацу насправді сягає середньовіччя. У давні часи на цьому місці була господа, де тримали овець на продаж (це ж ринкова площа). Будівлю так і називали: Та, де барани (Gdzie Barany). Гербом кам’яниці також були два баранчики із спільною головою. І баранці пережили усіх інших власників будинку й залишилися його символом до наших днів.
Щодо Потоцьких, то вони також найдовше пов’язані з кам’яницею. Під час Другої світової війни Потоцькі вимушено виїхали. Під час німецької окупації в будівлі сиділо керівництво Краківського дистрикту , пізніше – штаб радянської армії. Після війни тут зробили Будинок культури Кракова. Але Потоцькі все ж повернулися до палацу як власники - у 1990 році. Знову відновили Палац, і він став окрасою Ринку, як завжди.
А з 1956 року все найцікавіше починає відбуватися у підземеллях Палацу. З ініціативи Пьотра Скшинецького, сценариста і режисера, підвал палацу перетворився на кабаре-сцену. Тут збирались письменники, музиканти, художники і актори, а з ними завжди – шлейф поціновувачів.
Серед засновників був композитор Кшиштоф Пендерецький. Автором сценографії та літературним керівником кабаре виступала Яніна Гарицька. У кабаре виступали джазові ансамблі Кшиштофа Комеди і Анджея Курилевича. Пивниця стала центром джазу у Польщі. У 1960-х роках до колективу кабаре приєдналися співачка Ева Демарчик, композитор Зигмунд Конєчни й інші актори, композитори і автори текстів. Тут прославили співану поезію. Звідси вийшли пісні, які знає і наспівує уся Польща. Багато з тих, хто стартували у «Пивниці під баранами», стали зірками міжнародного масштабу. Харизма Скшинецього притягувала найкращих, а підвальчик палацу ставав підмостками, які давали великі шанси.
Має «Пивниця…» і свій гімн. Найбільш відомою кабаретовою піснею від завжди була «Ta nasza młodość…» у виконанні Галіни Виродек, її співали на кожному концерті.
Було й гасло – досі висить перед входом у сценічну залу: "Ми острів у морі: сірості, тупості, дурості, підлості, цинізму та нетерпимості". Це слова неповторного артистичного натхненника Пьотра Скшинецького. Він був незмінним конферансьє - у чорному капелюсі з пір'їнкою і з дзвіночком в руці.
У «Пивниці під баранами» вічно був артистичний хаос, несподівана імпровізація. Крім поезії актори декламували з серйозними обличчями уривки виступів комуністичних лідерів, опис розмноження равликів зі старої енциклопедії, «Пісню пісень Соломона» або інше подібне.
Бунтівні митці мали проблеми з владою. Не давали цензурувати тексти, а їх гротескні вислови доводили владу до шалу. Підвал неодноразово закривали за наказом влади.
Але творчі і непокірні притягували до себе все більше прекрасних людей. З’являлися нові й нові імена, з відоміших: Кристина Захватович, Марек Ґрехута, Ґжеґож Турнау, Кшиштоф Стєранський… З початку 1970-х років у кабаре виступає контраверсійний Альоша Авдєєв.
До числа частих гостей кабаре належали Анджей Вайда, Ганна Димна, Славомир Мрожек, Чеслав Мілош, Агнешка Осецька.
Практично усі відомі польські зірки мали у своїй біографії хоч епізод стосунків з «Пивницею…».
Кожен круглий ювілей пивниці відзначався грандіозними торжествами, Краків пам’ятає гучні роки 1966, 1972, 1976, 1986, 1996, 2006. Традицією, вартою окремого опису, були святкування днів народження метра Скшинецького. Майстер імпровізації Скшинецький робив їх у формі балу, гулянки, концерту у найнесподіваніших місцях: на кораблі на Віслі, на кургані Пілсудського, у Ботанічному саду, під Дембніцьким мостом, на замку у Пєсковій Скалі, на вулиці Флоріанський у формі «Паризької ночі», на центральному вокзалі, на Плантах…
Виступи кабаре відбувалися не тільки у Кракові, Скшинецький зі своїми артистами об’їздили півсвіту. Метра обожнювали. І після його смерті у 1997 (і смерті Яніни Гарицької) кабаре вступило в складний період свого існування.
Але і сьогодні «Пивниця під баранами» - це не просто підвальчик у центрі, де є смачні сосиски і пиво. Це історія справжнього Кракова і його духу, що у цих підземеллях варто хоч до стін доторкнутись.
«Пивниця під баранами» намагається продовжувати свої півстолітні традиції. А Метр Скшинецький сидить перед входом поруч, біля кав’ярні Vis-à-Vis, де люблять збиратися артисти кабаре на неформальні зустрічі.
