„Гість до хати – Господь у хату”. Там зустрічають своїх гостей поляки і обов’язково щедро пригощають. Важко справжньому гурману відірватись від того столу, від його найкращих, найсмачніших страв. У польській кухні ви відчуєте і витончену французьку елегантність, що прийшла з першим обраним монархом з династії Валуа, і загадковий шелест литовських лісів, і солодкий смак страв, приготованих при світлі давно згаслих шабашних свічок, і подих дикого степового вітру та стукіт копит татарських коней. Та традиційна кухня Польщі навіть, здавалось, стравам іноземного походження зуміла надати власного неповторного смаку. А скільки є автентичних польських страв!
Фляки
Коли мешканці Варшави хочуть пообідати, як «польські королі», вони йдуть у ресторан з написом: «Сьогодні у нас фляки». Фляки – це одна із польських особливостей. Є поляки, які їх надзвичайно обожнюють і ніжно називають «флячками», але є й чимало таких, що нізащо «цього» не скуштують. У світовому рейтингу найбільш… гм… огидних страв, ця польська зупка займає 11 місце згори. Але готується досить просто (єдине що потребує багато різноманітних приправ), а смакує… ну, власне, спробуйте, як смакує. Якщо вам до смаку рубець – частина коров’ячого шлунку, якщо ви полюбляєте субпродукти, то цей пікантний суп вам сподобається.
Журек
”Журек” готує кожна польська родина, та рецептів його приготування стільки ж, скільки і регіонів», — розповідає пан Влодзімеж Щурек. Цей виключно польський суп часто називають „супом вчорашнього дня”, добрим на похмілля. Основним компонентом до журку є закваска з житнього борошна, яка продається у будь-якій крамниці Польщі. Її додають до теплого наваристого м’ясного бульйону. А далі фантазія кожної господині безмежна, чи обмежується вмістом холодильника. За звичай, у тарілку додають половинки вареного яйця та білу напівкопчену ковбаску. Смак - неймовірний, неповторний і дещо неочікуваний, кисло-солодкий, з перчинкою. За сіренькою зовнішністю сховалась вся веселка смаків. Аромат домашнього хліба, який бабуся щойно вийняла з печі. А який поживний!
Питний мед
«Як припав до медовухи, то не відтягнеш і за вуха».
У польській середньовічній кухні були два алкогольні напої – питний мед і пиво. Питний мед вважався дорогим і шляхетним напоєм, якість та міцність якого залежали від часу вистоювання та співвідношення води і меду. Приготування меду – тривала процедура. Бочку з медом треба було приготувати, дати кілька місяців побродити і… надовго про неї забути. Ще краще – закопати. Найпростіші – четверняки – повинні відлежатися 6-8 місяців, трійняк – від 1,5 року до 4 років, а півторак буде добрим після 10 років. Кажуть, у старовину траплялися ексклюзивні меди, яким було понад 40 років!
Всупереч очікуванням, типовий питний мед не є густим та солодким лікером. Це рідкий напій, який легко ллється і легко п’ється. Смак нагадує солодкі вина, однак не є приторно солодкими і має легку природну гірчинку. Неповторний аромат, приємний, ніжний смак, а за якусь мить блаженна легкість огортає тебе...
Кремувка папєжська
Досить рідко трапляється, що одна, випадково сказана фраза, може зробити неймовірно популярним звичайне тістечко. Якось, під час візиту Папи Римського Іоанна Павла ІІ у червні 1999 року до Польщі, він згадував своє дитинство і юність у рідному місті Вадовіце. У приватній бесіді він згадав, як після занять з друзями часто ходив у кондитерську на ринку „на кремувки”. І наступного дня до згаданої цукерні подалися натовпи відвідувачів. А «кремувка» з того часу отримала титул „папєжська”. Та історію дещо замовчує один нюанс – ці тістечка мають досить високий вміст алкоголю у кремі. То ж ходити „на кремувки” означало і відчути себе дорослим та скуштувати „забороненого плоду”.
Сенкач
Його здавна печуть на території північно-східної Польщі. А, оскільки він має досить незвичний вигляд, то навколо нього кружляє безліч легенд. Одні вважають, що цей десерт має своє коріння з древніх племен Балтів – Яцвингів, Жмудів, Литовців та Прусів. Ці народи приносили м’ясо, мед та печене на вогні тісто у жертву своїм богам. Інші вважають, що цю страву занесли на територію Польщі монголо-татари, які майже всі страви готували на багатті. І до нашого часу на території Сувальщизни збереглись села з переважно татарським населенням, у яких сенкач є головною обрядовою стравою. Більш пізніші легенди кажуть, що сенкач до Європи у 16 столітті привезла королева Бона. Її пригостили янтарно-золотавою випічкою під час подорожі лісами східної Європи. Сенкач так сподобався королеві, що вона наказала прикрасили ним весільний стіл свого сина, Короля Зіґмунда Августа ІІ. На весілля до Кракова з’їхались монархи зі всієї Європи, скуштували сенкача, і відтоді він прикрашає багато європейських монарших столів.
Саме виробництво досить складне, тому справжні сенкачі готують на багатті до великих свят, на весіллях він замінює український коровай. Тісто рідке, солодке, з великим вмістом яєць та масла. Одна людина над багаттям повільно крутить намащений маслом валик, інша поливає на нього тісто, рівномірно і тоненькою цівкою. І так понад трьох годин. Після того він має півдня прохолонути, тільки після того його можна зняти з рожна. Успіх у приготуванні сенкачу залежить і від тіста, і від кручення, і від поливання. Та головне – це досвід, умілі руки, добре серце і щира душа.
Журнал "Робінзон"
