Мандруючи гірськими шляхами Карпат, не раз натрапимо на дерев’яні хатки – бацувки-вівчарні, з яких здіймається дим, а неподалік пасуться отари шерстистих овець. Це справжня атракція для городян. Кого не розчулить вид овець, які ясніють на полонинах, мекання й звуки вівчарських дзвоників, погавкування пастуших собак, що охороняють отару? Така картинка – сцена, дуже традиційна для карпатських гір і гірських жителів, серед ландшафтів Татр, Бескидів, Пєнін та Горців.
Маршрут «Шлях осципка», охоплює 50 об’єктів, веде від бацувки до бацувки, дозволяючи пізнавати культурну спадщину Татр. Баца (ґазда) місцевою говіркою й з почуттям гумору розкаже, як «витискати» осципек, як зробити бундз, бринзу та жентицю. Випасання овець є частиною надзвичайно колоритної культури волохів, які прийшли сюди віки тому із півдня Карпат. Обряди, пов'язані з вигоном отар на полонини у квітні та повернення їх у жовтні, – редики, урочистості, які супроводжує звук пастушої трембіти, барвисті гуральські вбрання, пісні та оповідки – все це творить неповторну атмосферу вівчарства.
Бацовання-вівчарство – це не тільки заняття, це цілий набір правил і звичаїв, філософія й стиль життя. Баца – «головний пастир», відповідальний за своє стадо й за довірених йому овець іншими ґаздами на час випасання, авторитет і вчитель для югасів (молодих чабанів), які помагають при бацувці.
Осципек – візитка Підгалля – зареєстрований Євросоюзом як регіональний продукт, разом із підгалянською бринзою, ягнятиною та редикулкою. Редикулка – «молодший брат осципка» у формі сердечка чи звірятка вівчарі робили з решток осипка й приносили з редика як подарунок близьким.
