У Польщі збереглися пам'ятки давньої техніки, яких немає більше ніде в світі. Це історичні мости, канали, очисні та інші інженерні споруди. З плином часу цінність таких об’єктів зростає, не в останню чергу, через їхнє культурне значення. Що цікаво: деякі пам'ятки досі виконують своє початкове призначення.
Ельблонгський канал
Острудсько-Ельблонгський канал, який часто називають просто Ельблонським, – це унікальна водна система, яка поєднує кілька західно-мазурських озер із Вісляною Затокою. Його унікальність - у неординарному вирішенні проходження складної похилої ділянки каналу довжиною приблизно 10 метрів і рівнем перепаду висоти у майже сто метрів. У системі задіяні сила води, шлюзи, рейки і фунікулери.
Без перебільшення, Ельблонський канал – це шедевр водної інженерії світового рівня. Канал з’єднує озера Дружно та Єзорак, проходить через міста Ілава, Оструда та Ельблонг. Довжина каналу з розгалуженнями становить 130 км, на маршруті є чотири шлюзи і п'ять стапелів, де водні транспорті засоби витягають на спеціальну платформу і якийсь час переміщують рейками. Таким чином долають перепади рівня води.
Ельблонгський канал спроектував німецький інженер Якоб Штеенке. Канал мав спростити сполучення між Східною Пруссією та Балтійським морем і помогти у транспортуванні сільськогосподарської продукції та соснового лісу, який використовувався для будівництва кораблів.
1912 року каналом попливли перші туристи. Сьогодні канал – знаний у світі туристичний об’єкт, що кандидує до занесення до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Радіостанція Глівіце
Це найвища у світі будівля, повністю побудована з дерева. У 111-метровій щоглі немає жодного металевого цвяха. Зруби із модрини утримують понад 16 тисяч латунних болтів та солідний бетонний фундамент. Поряд з вежею розташовані будівлі для робітників. Радіостанція була створена з метою розширення діапазону вроцлавського радіо, яке було важливим інструментом пропаганди нацистів. Трансляції з німецького на той час міста Глівіце досягали територій Сілезії, що належали Республіці Польща. Вежа почала діяти в другій половині 1930-х років.
Зараз радіостанція служить для освітніх цілей як історичне місце, де збереглося майже повне технічне обладнання з приладами виробництва Lorenz, Telefunken і Siemens & Halske AG. У вежі міститься Музей історії радіо. Територія навколо вежі є популярним місцем відпочинку для тих, хто подорожує маршрутами постіндустріальних пам’яток.
Паровозне депо у Вольштині
Унікальне в європейському масштабі. Ідеально збережене локомотивне депо було введено у експлуатацію понад сто років тому. У Вольштині, наприклад, можна побачити Ок-1-359 1917 року, який є найстарішим польським паровозом.
«Прекрасна Гелена» 1937 року, колись найшвидший локомотив, вироблений у Хшанові, також є гордістю вольштинського депо. Колекцію доповнюють довоєнні вагони, а також менше залізничне обладнання, як наприклад, снігоочисник 1883 року.
Депо організовує виїзди ретро-поїздів на маршрути, а щороку з нагоди Днів Вольштина у місті проходить парад паровозів. Це неймовірно – побачити на власні очі, як з останнього в Європі діючого паровозного депо вирушають у путь, чмихаючи, столітні паровози.
Мости в Станчиках
Мости в Станчиках, що у Вармінсько-Мазурському воєводстві є одними з найбільших у Польщі. «Залізобетонні бегемоти» ХХ століття близько 180 метрів завдовжки і 36,5 метрів заввишки відомі своїми 15-метровими дугами. Їхня архітектура нагадує формою римські акведуки в Понт-дю-Гард. Тільки мазурські мости над невеличкою мальовничою річкою Блендзянка виглядають ще більш грандіозними.
Мости були зведені, коли ці землі входили до складу Німеччини. Південний міст будувався в 1912-1917 роках, а північний - з 1923 по 1926. Кожен з мостів являє собою конструкцію з п'яти прольотів. На одному є колії. На сьогоднішній день не зовсім зрозуміло чому так.
Згідно з деякими теоріями, залізниця мала виконувати важливу військову функцію, а другий міст будувався як запасний – на випадок, якщо перший під час війни розбомблять. Потяги в околицях Станчиків почали курсувати в 1927 році. Це були пасажирські і товарні поїзди, які перевозили переважно ліс та сільськогосподарську продукцію. Кілька років пізніше залізницею доставляли матеріали для будівництва Вовчого лігва, одного з важливих штабів Гітлера.
Колію остаточно розібрали 1945-го. Сьогодні мости перебувають у приватній власності. Останніми роками їх вподобали любителі екстремального спорту, які скачуть на банджі мало не до самої річки Блендзянки глибоко внизу. Ще мости в Станчиках за фотогенічність люблять кінорежисери.
Комплекс фільтраційних станцій у Варшаві
Сучасна система водопостачання, розроблена відомим британським інженером Вільямом Ліндлі у другій половині ХІХ століття з ініціативи тодішнього мера Варшави Сократа Старинкевича. Система складалася з Річкової насосної станції (більшість будівель було знищено під час війни німцями) та фільтрувальної станції. Система мала забезпечити мешканцям столичного міста доступ до чистої проточної води та покращити його санітарний стан.
Насоси набирали воду з Вісли, а фільтри очищали набрану воду. Потім вода подавалася у варшавські будинки. Від самого початку проектом керував 28-річний син Ліндлі, Вільям Хірлайн. Для будівництва використовувалися найкращі матеріали: вологостійка цегла, мармурові блоки, пісковик. Перша частина системи була введена в експлуатацію 1886 року. Потім система водопостачання послідовно розширювалася. У 1973 році насоси і фільтри Ліндлі були внесені до списку пам'яток. Вони служать жителям столиці досі і водночас є визначною туристичною пам'яткою.
Музей нафтової та газової промисловості в Бібрці
Тут чудово відтворена атмосфера «Галицького Техасу» ХІХ століття, досі працюють копанки нафти «Франек» (1860 р) і «Яніна» (1878 р.), є ручний бур (1862 р.), давні механічні майстерні, кузня (1854 г.) і котельня (1867 г.)
Всі об’єкти на Нафтовому маршруті оточені прекрасними пейзажами Низького Бескиду і Бещад. Шлях веде через Магурський і Бещадський національні заповідники, кілька ландшафтних парків.
Серед засновників музею був сам Ігнацій Лукасевич, той, що прославився винаходом гасової лампи. У 1854-1880 роках на території комплексу було аж 60 копанок. Також був побудований трубопровід для перекачування сирої нафти до залізничної станції в сусідньому Кросно. Шахта в музеї Бібрки досі працює і качає нафту.
