На Любуській землі, в околицях сіл Калава, Висока, Боришин, Кеншица і Нетоперек, знаходяться масивні фортифікаційні споруди так званого Мєндзижецького укріпрайону (Międzyrzeckiego Rejonu Umocnionego (MRU)) німецькою - Festungsfront Oder-Warthe-Bogen - OWB.
Зв’язані Версальським Договором з 1920 року, німці не мали права будувати фортеці та укріплення, та букви закону ніхто строго не дотримувався, особливо коли йшлося про східні кордони.
Практично одразу по закінченню Першої світової війни, німецька влада почала працювати над проектами нових укріпрайонів. Найбільшу увагу приділяли області між Вартою та Одрою. Були це землі великого стратегічного значення, так як їх здобуття відкривало пряму дорогу на Берлін. При цьому, завдяки натуральним перешкодам, оборона цієї області була відносно легкою.
Перші роботи на цій ділянці укріпрайону провели 1934 році, за кресленнями, які передбачливо були зроблені заздалегідь. Русло річки Олобок урегулювали так, щоб можна перекривати воду і регулювати її напрямок. Водночас почали будувати і об’єкти бойові.
Перші доти мали слабий захист, але вже влітку 1935 року їх модернізували, відповідно до вимог сучасної війни, і вони з легкістю витримували вогонь артилерії. Величезну увагу було приділено комунікаціям, побудовано кілометри доріг, залізничну колію Курско-Старополе (Kursko-Staropole), прокладено сотні кілометрів трубопроводів каналізації та електрики.
У жовтні 1935 року укріпрайон відвідав Адольф Гітлер. Після його відвідин будівництво почало набирати оберти. Але вже в 1938 році Гітлер наказав зупинити будову. Причина проста, всі сили кинули на будівництво іншого фортифікаційного об’єкту (лінія Зігфріда). У 1938-1939 рр. провели лише косметичні роботи. 1942 року припинили будівництво взагалі. З 1943 року в підземеллях запустили великий... авіаційний завод.
На теренах MRU є велика кількість бойових схронів, залізобетонних оборонних будівель, захищених зі сходу лінією протитанкових укріплень. Основними елементами оборони були масивні схрони (бункери) захищені броньованими куполами (Panzerwerk).
Одиночні бункери могли бути одно-, чи двоповерховими, у той час об’єкти, які складалися в групи, могли мати до чотирьох поверхів, де з нижніх поверхів можна було переміщатись між бункерами, або виходити до головної дороги підземного руху. На озброєнні в бункерах була автоматична зброя, вогнемети, автоматичні міномети, протитанкові гармати.
Окрім бункерів на теренах укріпрайону є багато гідротехнічних споруд. Цікавим об’єктом є обертовий міст поблизу селища Курско, а також пересувний міст в місцевості Бледзев.
Будова підземних коридорів розпочалась у 1936 році. Вони з’єднують бункери та наземні об’єкти з допомогою криниць зі сходами діаметром 4-5 метрів. Коридори копались гірничим методом, більшість з них мають овальну форму, і, залежно від функцій, коливалися в діаметрі від 2 до 5 метрів, та знаходяться на глибині 30-50 метрів під землею.
В деяких з них є залізнична колія, з студнями. Система підземних коридорів простягнулась на 25 кілометрів, і ними непомітно можна було пересуватись від містечка Боришин до Кєшица. Лабіринти коридорів утворюють так звані петлі, найвідоміші петлі це, петля Боришинська.
Величезну кількість легенд та таємниць приховує в собі Мєндзижецький укріпрайон. Саме для невгамовних шукачів пригод існують такі місця, де правда переплетена з таємницями та вигадками. Такі місця краще бачити на власні очі.
