"Вольфшанце" у перекладі українською мовою звучить як "лігво вовка". Вовк - партійна кличка Гітлера. Одні кажуть, що це прізвисько закріпилося за ним через його відлюдькуватість у юні роки. Інші - що через схожі із цим звіром - хижим, загребущим і кровожерним - повадки. Псевдо вибрав собі фюрер особисто.
Лігво біля сучасного Кентшина і містечка Герлож було побудоване відповідно до уподобань хазяїна. Звідси Гітлер керував діями своїх військ, спрямованих відвойовувати "життєвий простір" на Сході.
Тут, починаючи з 24 червня 1941 року, він провів 850 днів, лише з липня по жовтень 1942 року перебравшись у ставку "Вервольф" під Вінницею, здійснюючи короткострокові виїзди на фронт, у Берлін, Зальцбург або свою резиденцію в Оберзальцберг.
Тут, в "Вольфшанце", він радів невдачам Червоної Армії і впадав у шал від її перемог. Звідси йшли його найстрашніші і нещадні накази... Саме тут відбувся замах на Гітлера, він був поранений… і того ж дня зміг прийняти диктатора Італії Муссоліні, що прибув сюди.
Загинули чотири офіцери, що знаходилися поряд з бомбою, і дев'ять були поранені. Полковник Клаус фон Штауфенберг прибув з Берліна літаком. Будучи начальником штабу головного командування Запасної армії, він повинен був виступити з доповіддю про перекидання на фронт щойно сформованих частин. Після прибуття в ставку його попередили про перенесення наради з конференц-залу бункера Гітлера в хол бункера Шпеєра. Йому надали стілець № 4, тобто його посадили третім праворуч від Гітлера. У результаті портфель з бомбою опинився в 2-3 метрах від фюрера. У заздалегідь обумовлений момент у зал, де проходила нарада, увійшов офіцер і під приводом термінової телефонної розмови викликав Штауфенберга. Виймаючи з портфеля документи, той привів вибуховий пристрій у дію. Фюрер вивчав карту на столі. О 12 годині 42 хвилини прогримів вибух.
Його силою Гітлера відкинуло до стіни. Він отримав поранення голови, правої руки і ноги, близько двох годин нічого не чув. Гітлер, дивлячись крізь дим божевільними очима на розірваний у клапті одяг, повторював: "Мої штани, мої нові штани." Такий результат для нього можна назвати везінням. Адже загинули четверо і було поранено декілька учасників наради.
Коли під час ночі 21 липня стало ясно, що план "Валькірія" по усуненню фюрера і захопленню влади зазнав поразки, почалися репресії. Гітлер зробив заяву по радіо. 40 генералів (!) покінчили життя самогубством. Майже усі змовники були заарештовані, піддані тортурам. У концтабори були кинуті родичі і навіть діти учасників змови. Було страчено не менше 10 тисяч осіб.
Змовників вішали в підвалі в'язниці Плетцензеі. Щоб продовжити їх муки, Гітлер наказав замінити мотузок рояльною струною. Кожну страту знімали на плівку і демонстрували фюрерові. А він, у свою чергу, примушував дивитися цю хроніку тих офіцерів, що залишалися йому вірними. Кадри демонструвалися в кінотеатрі, який теж був в "Вольфшанце".
Для ставки вдало вибрали місце - Мазурські озера (схід, північ і південь), фортеця Бойєн на сході, Летченський і Хайльсбергський укріплені райони на півночі і півдні. Вона стоїть біля третього за величиною міста колишньої Східної Пруссії в лісі. Щоб збити з пантелику навколишніх жителів, ще перед початком будівництва німці розпустили чутки, що незабаром у приміському лісі буде зведений хімічний завод. На підтвердження незабаром біля в'їзду до лісу з боку Кентшина край дороги з'явився великий напис "Хімічний завод "Асканія".
Зведенням комплексу займалася організація "Тодт", якої назва походить від маєтку її керівника Фріца Тодта. З 1940 року ця людина була міністром озброєння і військового виробництва. Тут працювали більше двох тисяч будівельників. Їх возили поїздом з Растенбурга. За чотири роки виросли більше 200 будівель різного призначення. Це - бункери Гітлера, Бормана, Геринга, Йодля, Кейтеля, розвідслужб, ВМС, МЗС, житлові і адміністративні будівлі, бюро, готелі, казино, сауна, чайні, склади і багато інших.
Будівельні роботи не припинялися навіть у найлютіші морози і велися до самої осені 1944 роки. Але головними є сім потужних залізобетонних бомбосховищ - бункери. Товщина їх стін - 6-8 метрів. Багато з них, як наприклад, бункер Бормана, містять подвійний прошарок шириною в 30-40 сантиметрів з базальтовою крихтою.
Інфраструктура включала водопровід, центральне опалювання, електрику, каналізацію і навіть станцію очищення стічних вод. Був тут вокзал із залізничними гілками, аеродром. У спеціальній оранжереї вирощували овочі для вегетаріанських страв Гітлера і квіти."Ця ставка є однією з небагатьох в Європі, де я можу працювати невимушено", - відгукувався він про свій притулок.
Навколо хазяїна кипіло життя цілого містечка.
Тільки чисельність штатного апарату в "Вольфшанце" складала 2200 осіб, з них жінок було лишень 20. Коханка Гітлера Єва Браун, жодного разу не відвідала Вовче Лігво. Окрім Адольфа Гітлера тут жили і працювали: Герман Герінг, рейхсфюрер Генріх Гімлер, Мартін Борман, Вільгельм Кейтель, Йозеф Геббельс, доктор Фріц Тодт, Альюерт Шпреєр та інші. Зараз від бункера Гітлера після того, як будівлю підірвали, залишилася лише стіна.
За свідченнями очевидців, квартира глави Третього рейху виглядала похмуро. У залі площею близько 200 квадратних метрів без природного освітлення стояло одне ліжко, один стіл і декілька стільців. День починався о 10.00. Найважливішою подією було обговорення сполучень із майданчиками військових дій. Гітлер особисто приймав рішення, нікому не дозволяючи оцінювати обстановку. Проходили численні наради з генералами, лікарями, ад'ютантами. О 2-3 годині ночі робочий день завершувався чаюванням з секретарками.
Хоч місце розташування ставки Гітлера було покрите таємницею, та американська розвідка вже у 1942 році знала про неї. Смуга мінного поля шириною 150-180 метрів оточувала "Вовче лігво" по усьому периметру. Встановлені чотири типи німецьких і п'ять типів іноземних мін за змішаною схемою. Польські сапери згодом знешкодили тут 80 000 різних боєприпасів. Перед мінним полем проходила дротяна огорожа з підвішеними сигнальними мінами і потужне загородження також з колючого дроту. З літаків розгледіти ставку було теж неможливо. Тому увесь комплекс, що розкинувся на площі в тисячу гектарів, жодного разу не бомбили.
"Вольфшанце" вдалося розсекретити тільки 1945 року. Гітлер покинув своє лігво, поїхавши у Берлін 20 листопада 1944 року. Німці самі висаджували в повітря бункери. Першим 25 січня 1945 року був "засуджений" бункер Геринга. Тротилу заклало багато. Але від його вибуху бетонний дах 10-метрової товщини лише підвівся і опустився на піщану подушку стельового перекриття. У наступний бункер заклали в два рази більше вибухівки. І результат вражає. Стіни роз'їхалися в сторони, неначе їх розвели за допомогою механізмів. Так вони і застигли в історії.
Лише один бункер мав підвал. Там зберігалися запасні деталі для апаратури зв'язку. А на наземній частині забезпечувалися телефонні переговори і передача даних по всьому світу. Тут же стояла шифрувальна машина "Енігма". Конструктивні особливості споруджень ставки Гітлера вражають. Для того часу струнобетонні балки завдовжки в 16 метрів були нововведенням. Та і зараз це рідко застосовується. Потрібна особлива технологія. А тут це звичайна справа. Розбиті стіни 6-8-метрової товщини щиряться сталевими стержнями. Щільність армування бетону дуже висока. Це надавало конструкціям неймовірну міцність.
Зараз деякі бункери пристосовані до потреб туристів. Любителі екстремального відпочинку зупиняються в готелі, який у часи Гітлера був казармою для його охоронців. У іншому бункері, обладнаному під ресторан, можна пообідати. У бункері генерала Йодля можна постріляти з історичних реплік німецької зброї. Випустити чергу набоїв з MP40 “Schmeisser” або легендарного Sturmgewerh-а. Список атракцій оновлюється.
Дізнатись більше можна, відвідавши інтернет-сторінку http://www.kwatera-integracji.pl/
Під час туристичного сезону (з квітня по жовтень) відбуваються поїздки теренами "Вольфшанце" на так званому «штабовозі», справжньому бронетранспортері http://www.xn--sztabowz-13a.pl/
