Warsaw 8.9 ºC
Контакт з нами
Легенда про Людгарду

Відбудований Королівський замок у Познані оцінюють по-різному. Скептикам він не подобається. Містики кажуть прямо, що на цьому місці лежить прокляття.

Познань   - не єдине місто, історичний центр якого зазнав суттєвих втрат. Але довкола тутешнього Королівського замку все надто оповито таємницями і легендами.

Королівський замок у  Познані  - найстаріша королівська резиденція в Польщі, заснована польським королем Пшемислом II. Будівництво фортеці тривало з кінця XIII до середини XV століття. Це була велична споруда! Історичні події (не з одним замком так буває!) безжально знищили замок. Він був добряче зруйнований під час Північної війни та перебудований в кінці XVIII століття. Знову був зруйнований під час Другої світової війни… На початку 21 століття міська влада вирішила побудувати замок і, на подив усім, таки зробила це. Познанський "Гаргамель" (як називають його мешканці міста) оцінюють по-різному. Кажуть, він не має ні архітектурної цінності, ні історичного зв'язку з минулим, мовляв, це лише жалюгідна подоба того, що залишали своїм нащадкам П’ясти.

І що було б нам до тих суперечок, якби не одна легенда, яка змушує подивитись на ці місця зовсім по-іншому…

Людгарда з Мекленбурга була історичною постаттю, донькою із знатного князівського роду зі Щеціна.  Перекази кажуть, що Людгарду віддали заміж 12-річною (за іншими джерелами – 14-річною) дівчинкою, за Пшемисла ІІ, у Познань.  Людгарда була милою, розумною, жвавою.  Сам Пшемисл був не набагато старшим. Такі шлюби у ті часи не були нічим дивним. Славна королева Ядвіга також вийшла заміж у 12 років за набагато старшого Ягайла.  Пшемисл у свої шістнадцять  був цілком самостійним, великої політики у цьому шлюбі не було, тому цілком можливо, що все починалось справді із щирого підліткового захоплення.

Утім, шлюб щасливо не складався, хоч починався, як усі багаті розваги, пишно і урочисто – лицарським турніром. На честь Людгарди змагалися кращі з кращих, у тому числі й сам Пшемисл. І ось на ринзі залишилося тільки два супротивники – молодий король і невідомий лицар, весь у чорному. Зіткнення за зіткненням, ніхто не поступався силою і спритністю.  Аж втома далася взнаки і програв … король.

Людгарда щиро і багато нагородила звитяжця, яким виявився молоденький лицар. Той, у свою чергу, присягнув Людгарді на вірність довічно.

Невідомо, чи це охолодило почуття Пшемисла, чи його мати недобре нашіптувала на Людгарду, але невдовзі молода королева опинилася заточена у вежі, мов у в’язниці, а чоловік до неї практично не навідувався…

 … На Познань опускалися сутінки. Сонце вже майже сховалося за горизонтом, і тільки останні його золотисто-криваві промені освітлювали двір князя Пшемисла II, залишаючи на стінах замку довгі, чудні тіні. Місто поволі занурювалося в темряву. Люди вирушали на заслужений відпочинок. Давно розійшлися по домівках будівельники, що будували стіни міської Ратуші, купці, які торгували на міському ринку арабськими тканинами і ароматними оліями, ремісники, які продавали свій товар прямо з вікон майстерень. Познань ставала все більш загадковою і таємничою…

І тільки у вікнах королівського замку виднілося мерехтіння тисячі свічок і легкий, нічний вітерець розносив по місту мелодійні пісні трубадурів, брязкіт зброї лицарів. Ще б пак! Адже в Познань повернувся сам Пшемисл II, і все довкола перетворилося на царство веселощів, вина і музики. Князь довгий час перебував у полоні у сілезького владики Генрика Пробуса, де і приохотився до музичної культури, що прийшла з багатої і могутньої країни, Франції …

Весь замок просочився атмосферою веселощів і свята, і навіть слугам князівським – і тим було дозволено прикладатися до запасів вина в льохах.

І тільки одна людина в усьому замку не раділа веселим пісням трубадурів,  не куштувала медових трунків та дичини, на вогні приготовленої. Це була нещасна Людгарда, яка, занурена в смутні роздуми, самотньо стояла біля вікна своєї холодної і незатишною кімнатки. Вона мовчазно дивилася на нічну Познань.. Бачила перший поверх Ратуші, оборонні стіни і Великі ворота, крізь які виднілися відблиски місячного сяйва у водах Ватри. А за стінами – могутнім силуетом височіла будівля кафедрального собору …

Людгарда до дрібниці згадувала, як було, коли вона вперше приїхала в місто, поруч зі своїм чоловіком. Веселощі, радощі, турнір... Щаслива і закохана Людгарда дуже любила Пшемисла.  А потім … Поїхав  Пшемисль у Сілезію, з місцевими владиками воювати, хоч це були його родичі… І все закінчилося. Не почавшись. Король постійно з кимось воює, вдома практично не буває, якщо і вдома – то всіляко намагається уникати свою молоду дружину. Та ще й звинувачує її – мовляв, спадкоємця не народила… Удома в Щеціні вона жила, немов фея, а тут … Всі десять років лише сльози, удавання і горе. Але скаржитися своєму чоловікові не сміла.

Тільки шепотіла Людгарда страшні прокльони, адресовані і чоловіку своєму, і замку його улюбленому: «Щоб каменя на камені від нього не залишилося. Що б до останньої цегли його вороги зруйнували. Щоб час стер всі сліди Пшемисла, і ніхто ніколи про нього й не згадав!»

… Здається,цей опис залишив відомий історик Ян Длугош. Він же припустив, що Людгарду задушив або сам Пшемисл, або слуги за його наказом.  15 грудня 1283 року 23-річну бездітну королеву  поховали в соборі у Гнєзні.

Про Людгарду складали пісні і перекази. Трагічний образ молодої красуні виявився вдячним для поетів та художників.

Але прокляття нещасної дівчини не залишилися непочутим. Пшемисл II незабаром загинув жорстокою смертю від рук графа Бранденбурзького. А на пагорбі, названому іменем Пшемисла, жодна будівля, скільки б не будували, довго не стояла.

Королівський замок відчутно знищили шведи. Потім у 1945-му, внаслідок обстрілів з повітря і жахливої пожежі, від замку не залишилося каменя на камені. Все, як йому і пророкувала Людгарда …

Замок у Познані збудували зовсім новий. Хто знає легенду про Людгарду, скептично дивиться на нього, бо пам’ятає, що «каменя на камені щоб не залишилось..» А ще кажуть – навколо замку з’явився привид Білої Дами… А біля неї Чорний лицар.

Той самий загадковий лицар, який  плакав на похоронах молодої королеви в Кафедральному соборі в Гнєзнi 15 грудня 1283 року...