Якщо хочете піти у польські гори так, щоб було і безпечно, і трохи адреналіну, рекомендуємо Бабину гору. На перший погляд лагідна, Бабина гора цікава своєю мінливістю й потребує підготовки.
Бабина гора, Баб`я Гура (пол. Babia Góra) – найвища точка гірського масиву Західні Бескиди в Карпатах, розташована на кордоні Польщі та Словаччини. Висота 1725 м. На перший погляд Бабина гора лагідна, як усі Карпати, але назва підказує, що не все з нею так просто. Це тільки здається, що гора із густими сосновими лісами, яка не має стрімких скель і зрадливих ущелин, затишна. Так, сюди легко доїхати. На вершину веде надто добре вмощений шлях. Улітку часто ходять шкільні екскурсії. І важко повірити, що з точки зору альпінізму Бабина Гора вважається складним об’єктом.
Дябляк, Диявольський Замок, Королева Бескидів, Мати Негоди, Капризуля, Оравська Свята Гора – це все назви Бабиної гори. Вона нетипово висока як на Живецькі Бескиди. Її висота і горда самотність спричиняють тут різкий перепад температур і підвищену вітряність. Під час одного сходження на Бабину Гору можна побачити всі чотири пори року. І на кожну з них варто мати відповідний одяг у наплічнику.
Узимку на Бабину гору краще не вибиратися! Кожен зимовий сезон закінчується сумно для котрогось із легковажних туристів. Навіть досвідчені альпіністи не завжди наважуються на сходження узимку на Бабину гору. Бо тут неймовірний вітер, майже сибірські морози, й часті лавини.
Бабина Гора була вперше згадана в хроніках Яна Длугоша, XV століття. Вона офіційно належить до Баб’єгурського національного парку, який є заповідником, внесеним до Списку ЮНЕСКО. Тут дивовижні мальовничі панорами.
Організовані туристичні походи на Бабину Гору почалися наприкінці XIX століття. У 1905 році на висоті 1600 метрів була побудована перша німецька туристична база. Місце мало величезну популярність у туристів. Кам’яний будинок з просторим дерев’яним ґанком, 20-ма ліжко-місцями і водопроводом мав славу по всі сторони Карпат, як один з найзатишніших, спокійних і дешевих готелів. На жаль, 1949 року будівлю було знищено пожежею. Її залишки можна побачити біля маршруту, що веде на Велику Ліпніцу.
На Бабину гору можна піднятися кількома маршрутами, кожен з яких по-своєму цікавий. Найпопулярніший – з перевалу Кров’ярки (2г 30 хв ). Унизу є кілька безкоштовних паркінгів, де зручно залишити авто. Вхід до заповідника платний (4 злотих). Разом із вхідним квитком вам дадуть карту, по якій зручно орієнтуватися. Розмітка показує два туристичних маршрути: червоний (на вершину), синій – до притулку Маркові Щавини.
На початку підйому (червоний маршрут) здається, що все дуже просто – надто гарним: новим і якісно вимощений виглядає шлях – майже звичайні східці. Але підйом різкий, 300 метрів відчутного перепаду висоти вичерпують, дихання швидко збивається… Поки що підйом поміж деревами, смереки затуляють пейзажі, але й оберігають від вітру. На шляху часто (кожні 10-15 хв) є лавки, а на першій вершині Соколиці (1367м над р.м.) варто перепочити довше і зробити перші знімки. Звідси відкривається чудовий вид на Moсорни Гронь, селище Завою, всю Бабину Гору і Малу Бабину Гору.
Від Соколиці дорога стає легшою, дерева нижчими. Більше видно, але посилюється вітер. Другою вершиною і зупинкою буде Кемпа (1525 м). Тут часто вже дуже сильний вітер, і тут вперше можна опинитися вище хмар. Перше, ніж рушити далі, варто одягнутися тепліше. За Kемпою вся траса вестиме поміж каменів і скель. Перехід не є важким і виснажливим, швидко можна дійти до ще однієї вершини – скелястого Гувняка (1617 м, немилозвучна назва від того, що колись тут випасали багато овець), і, милуючись неймовірними краєвидами, такою ж лагідною стежкою по каменях і скелях вийти на пік Дябляк.
На самій верхівці гори із каменів викладено невелику стіну, за якою можна сховатися від вітрів і роздивитись довкола. Тут знак, що вершину здобуто. Камінь, що позначає кордон між Польщею і Словаччиною. І пам’ятник Папі Івану Павлу II.
На вершині, якщо почуваєтесь впевнено, варто зустріти захід сонця. Це особливої краси дійство!
З вершини униз є дві дороги. І тут треба бути уважним! Жовтий шлях (одразу за кам’яною стіною на Дябляку) – це односторонній маршрут на підйом! Він складний, над прірвами, з ланцюгами і скобами. Спускатися ним заборонено!
Спуск варто продовжити червоним туристичним маршрутом у напрямку Маркових Щавин.
У 1906 році на Бабиній Горі була відкрита ще одна туристична база. У Маркових Щавинах побудували чудовий альпійський будиночок з дерева. Зараз тут досить сучасний хостел і кав’ярня. Тут можна перепочити, випити чогось теплого, заночувати, або продовжити спуск (ще півтори години шляху). Мандрувати у цілковитій темряві, попри усю безпеку і знову затишну стежку між деревами, усе ж не варто – у Національному парку є ведмеді. Місцеві жителі до них звичні. А туристів лякає саме усвідомлення цього факту, та й рик звіра справді холодить кров.
Легшим і спокійнішим, без різких перепадів, підйомом на вершину Дябляк є підйом з перевалу Кров’ярки синім туристичним маршрутом через Маркові Щавини. Простіше, але довше – 3 години 10 хвилин.
Карта підкаже ще кілька варіантів для мандрів: маючи час і гарну погоду, варто піднятися також на Малу Бабину Гору, таку гарну, мов тут живуть гобіти, випробувати себе на чорній чи жовтій трасі.
У кожному разі похід на Бабину Гору буде незабутньо пригодою. Яку лиш треба добре продумати, відповідно до погоди.
