Таємниці вроцлавського ліхтарника

Щовечора, коли сутінки огортають найдавнішу частину Вроцлава – Тумський острів, там починається магічне дійство. Чоловік у чорній пелерині та високому циліндрі неспішно переходить від одного ліхтаря до іншого, і за ним залишається шлейф м’якого світла.

Місцеві екскурсоводи розповідають, що газове освітлення функціонує так само, як сто років тому.

Ми зазирнули за лаштунки цієї професії, щоб розкрити секрети, які зазвичай не потрапляють у путівники.

Історія вроцлавських ліхтарів

У Вроцлаві – подібно як у Лондоні та Празі – досі функціонує справжня мережа газового вуличного освітлення. Вона зосереджена на Тумському острові – найдавнішій частині міста.

Вроцлав завжди прагнув бути на вістрі прогресу. Ще до середини XIX століття місто освітлювали олійні ліхтарі. Вони пахли смаженим ріпаком, тьмяно блимали і потребували щоденного чищення скла від кіптяви.

Цікаво, що Вроцлав фактично перестрибнув епоху гасових ламп. Поки в інших містах ліхтарники бігали з бідонами гасу, Вроцлав у 1846 році вже почав будувати міську газову мережу. Коли Ігнатій Лукасевич у 1853 році у Львові тільки винайшов гасову лампу, у Вроцлаві вже 7 років як активно прокладали газові труби. Газ із вугілля вважався набагато престижнішим і сучаснішим за гас.

Сьогодні на Тумському острові діють 103 газові ліхтарі — це справжня система, яка використовує метан із міської мережі.

Чому ліхтарі світять так яскраво – секрет сітки Ауера

Якщо підійдете ближче, то побачите всередині ліхтаря не просто вогник, а маленькі білі «кокони». Це сітки Ауера – технологія 1885 року. Завдяки цьому винаходу Карла Ауер фон Вельсбаха газове освітлення змогло ще кілька десятиліть конкурувати з першими електричними лампочками Едісона.

Сітка Ауера (газорозжарювальна сітка) – це такий невагомий, крихкий мішечок із бавовни або синтетичного волокна, який на етапі виробництва просочують солями рідкоземельних металів (зазвичай це суміш 99% оксиду торію та 1% оксиду церію). Тканина-основа згорає в перші ж секунди після першого використання, залишаючи лише крихкий каркас із оксидів металів. Ці оксиди мають унікальну властивість – кандолюмінесценцію. Під дією тепла газового полум’я вони не просто нагріваються, а починають інтенсивно випромінювати яскраве біле світло. По суті, світить не сам газ, а ця розжарена сітка.

І саме завдяки цій сітці світло на острові таке затишне, тепле, а не різке як у сучасних LED-лампах. Газове світло м’яко розсіюється, по-особливому підкреслюючи рельєф старовинної готики Тумського острова.

Оксид торію, який використовували раніше, є слабко радіоактивним. Зараз у міських ліхтарях намагаються використовувати безпечніші сполуки ітрію або магнію, але назва «сітка Ауера» залишилася.

Сітки – витратний матеріал. Коли вони обгорають», то стають настільки крихкими, що розсипаються навіть від вітру, якщо скло ліхтаря розбите. Тому ліхтарники у Вроцлаві не тільки запалюють вогонь, а й працюють техніками: вони регулярно замінюють ці сіточки, щоб ліхтар світив рівномірно.

Місто щороку проводить тендер на обслуговування газової мережі на Тумському острові. Це дорого (близько 350-400 тисяч злотих на рік), але Вроцлав тримається за традицію, бо це одна з небагатьох діючих мереж у Європі.

Тож, коли ви бачите ці яскраві «кокони» всередині вроцлавських ліхтарів, ви бачите технологію кінця XIX століття, яка врятувала газову індустрію від швидкого витіснення електрикою.

Чи ліхтарник по-справжньому запалює ліхтарі

Насправді система напів-автоматична. Газ до ліхтарів подається централізовано. А ліхтарник, хранитель традиції, має свій секрет.

Під своїм елегантним плащем ліхтарник ховає невеликий газовий балон. Від балону через порожнисту палицю-штицю газ подається до самого кінчика. Це гігантська газова запальничка. На кінчику горить маленький контрольний вогник (як у газовій колонці). Коли ліхтарник підносить вогонь до ліхтаря, він одночасно смикає за спеціальне кільце (важіль), яке відкриває клапан подачі газу безпосередньо в пальнику. І вогником зі своєї чарівної палички-запальнички підпалює газ, який уже подається в ліхтар.

Зранку він робить те саме – штицею з гачком перекриває клапан, і вогонь гасне. В оригінальній версії XIX століття ліхтарник мав носити палицю з гнотом, який постійно згасав від вітру. Сучасний вогник ліхтарника вітру не боїться.

Чому ліхтарник не може просто підійти і «клацнути» п’єзозапальничкою? Бо це зіпсує шоу! Справжній ліхтарник має підійти до ліхтаря, підняти палицю, і глядачі мають побачити живий вогонь, який він нібито приніс із собою.

Найвідоміший вроцлавський ліхтарник сьогодні – пан Роберт. Його робочий день починається тоді, коли у звичайних людей день закінчується. У своїй впізнаваній чорній пелерині ліхтарник виходить на маршрут у будь-яку погоду: і в літню спеку, і в холод; щодня долаючи кілька кілометрів у своєму магічному вбранні.

У XIX столітті ліхтарники, звісно, виглядали значно простіше – це були звичайні технічні працівники в робочих комбінезонах.

Чому ліхтарі є тільки на Тумському острові

До 1930-х років весь Вроцлав був у газових ліхтарях – їх було понад 6000!

Під час облоги міста (Festung Breslau) у 1945 році майже вся газова інфраструктура була знищена. Після війни місто відбудовували вже з електричними стовпами – це було дешевше і простіше. У 1960-х роках влада Вроцлава вирішила, що Тумський острів (найдавніша, релігійна частина міста) втрачає свою магію. Було прийнято унікальне рішення: відновити газову мережу саме тут.

Ті ліхтарі, що зараз на Тумському – репліки моделей XIX століття. Вони дуже важкі – чавунні. Вроцлавський ліхтар має характерну восьмигранну форму ліхтаря (голови) та витончену ніжку. На багатьох стовпах і досі можна побачити герб міста або знаки старої газової служби.

Поради для «полювання» на ліхтарника

Побачити пана Роберта за роботою – удача, за якою полюють сотні туристів. Ось кілька порад, як вийти переможцем у цій грі:

Час має значення: Ліхтарник з’являється згідно з астрономічним календарем – саме тоді, коли починає сідати сонце. Взимку це може бути 16:00, а влітку – після 21:00. Приходьте за 15 хвилин до заходу сонця.
Місце старту: Найкраще чекати біля мосту Тумського (того самого, де колись висіли тисячі замків закоханих). Зазвичай пан Роберт починає свій обхід саме звідси, рухаючись у глиб острова до Катедральної площі.
Не біжіть: Пан Роберт рухається досить швидко – у нього попереду більше сотні ліхтарів! Щоб зробити гарне фото, краще випередити його на кілька кроків і чекати біля наступного стовпа.
Магічний бонус: На Тумському острові є один «хитрий» ліхтар – він автоматичний, має датчик сутінків. Але пан Роберт все одно підходить до нього і робить вигляд, що запалює вручну. Все заради того, щоб не руйнувати магію.

Фото Польської Туристичної Організації та Oleksandr Poliakovsky