Ностальгічні екскурсії – некрополі в Польщі

Початок листопада – час особливих роздумів. У ці дні поляки відзначають Усіх Святих і День поминання померлих, відвідують могили близьких, запалюють свічки і згадують тих, хто пішов з життя. У ці дні польські кладовища дуже гарні – освітлені багатьма теплими вогниками лампадок, підкреслюють, що життя і пам’ять переплітаються.

У цей період можна поглянути на некрополі не тільки як на простір тиші і роздумів, а й як на свідків історії і справжні галереї скульптур. Є цвинтарі, які розкажуть про минуле краще, ніж багато музеїв.

Повонзки у Варшаві

Повонзківський цвинтар, або Старі Повонзки – найстаріший (заснований у 1790 році) та найвідоміший некрополь Варшави. Цвинтар розташований на території району Воля. Поховано на Повонзках мільйон осіб. Площа усього на один гектар менша за площу Ватикану!

Повонзківський цвинтар можна назвати зануреним у зелень музеєм просто неба, що документує понад 200-річну історію міста. Він був створений завдяки фонду родини Шимановських за підтримки єпископа Антонія Окецького.

Спочатку кладовище займало усього два гектари, але швидко розросталося. Сотні видатних майстрів протягом двох століть створювали тут унікальні пам’ятники та скульптури. Одним з найвідоміших є мармуровий пам’ятник молодої Люсі Рациборської – копія італійської скульптури з Мілана, що зображує дівчину, яка витає над труною. За кілька кроків далі – мавзолей Теодора Дуніна, лікаря і філантропа, гробниця якого виконана в єгипетському стилі.

Привертає увагу скульптура «Ангел Воскресіння» авторства Піуса Велонського – крилата постать в одязі римського легіонера, що сурмить про наближення Судного дня. Трохи далі, у кварталі T, спочиває родина Германів – їхню могилу прикрашає мармурова фігура жінки з вуаллю, що символізує скорботу і надію. Це робота Болеслава Сиревича.

Повонзки славляться кам’яними ангелами. Один з найкрасивіших – авторства Станіслава Яцковського – оберіг могили родини Суловських. Розвіяні крила і обличчя молодої жінки надають йому надзвичайної легкості. Стиль цього скульптора можна впізнати і на могилі Болеслава Пруса – простий саркофаг з фігурою дитини і написом «Серце сердець» є найбільш впізнаваним місцем на кладовищі.

Серед новіших реалізацій виділяється могила Кшиштофа Кесльовського – проста композиція рук, що обіймають кінокадр, авторства Кшиштофа М. Беднарського, яка стала символом поєднанням мистецтва, емоцій і спогадів.

На Повонзках поховані люди, які формували історію, культуру та простір Варшави. Серед них багато видатних архітекторів і будівничих: Домінік Мерліні, Генрік Марконі, Станіслав Кербедзь, Богдан Пневський, Ромуальд Гутт, Збігнєв Карпінський, Єжи Гринивецький, Арсеній Романович, Кшиштоф Домарадзький.

У 1925 році вздовж південної стіни було створено Алею Заслужених. Першим похованим тут був письменник Владислав Реймонт. Сьогодні спочивають, серед інших, Ян Кепура, Марія Домбровська, Леопольд Стафф, Каліна Єндрусик і Чеслав Німен.

Загалом тут знайшли свій спокій останки багатьох відомих діячів польської історії та культури.

Значна частина кладовища відведена для поховань військових, осіб, що загинули у війнах 19-20 сторіч

Повонзківський цвинтар внесений у реєстру пам’яток (у 1965 році), а кілька років тому потрапив також у список Історичних пам’яток. Прогулянка Старими Повонзками – це як подорож історією Варшави – серед монументальних скульптур, тиші дерев і слідів минулого, закарбованих у камені. У листопаді, коли палають тисячі свічок, це місце оживає – стає найважливішим на карті пам’яті Польщі.

Раковицький цвинтар у Кракові

Раковицький цвинтар у Кракові – один з найстаріших і найкрасивіших некрополів. Заснований у 1803 році на тодішніх околицях міста, сьогодні опинився майже в його центрі. Протягом понад двох століть Раковицький цвинтар є місцем спочинку тисяч краків’ян і незвичайним музеєм просто неба – свідченням історії, культури та мистецтва.

Найстаріша частина кладовища запроєктована в 1839 році відомим архітектором Каролем Кремером. Просторове планування набуло характерної форми воріт – символічного переходу від тимчасового до вічного. У центральній частині цвинтарного комплексу в 1861–1862 роках звели каплицю Воскресіння Господнього.

Серед гробниць і кам’яних скульптур спочивають видатні поляки, життя і творчість яких стали частиною історії Польщі. Тут могила Яна Матейка – художника, який у своїх монументальних картинах зафіксував найважливіші моменти історії Польщі, зробивши мистецтво інструментом національної пам’яті. Поруч спочиває Гелена Моджеєвська, видатна актриса, яка здобула визнання не тільки в Польщі, а й на сценах Лондона та Нью-Йорка, – зірка театру XIX століття. Поруч могила Марка Грехути, поета і музиканта, ліричні твори якого знає чи не кожен у Польщі.

На Раковицькому кладовищі також похована Віслава Шимборська, лауреатка Нобелівської премії – що вміло поєднувала у поезії філософські роздуми з іронією та ніжністю до світу.

Особливу частину некрополя становить військове кладовище на вулиці Прандоти, створене в 1920 році на території колишнього саперного полігону. Квадратний полігон розділили на десять ділянок. Спочатку там ховали солдатів і офіцерів Польської армії, які померли від ран або хвороб, а також членів їхніх сімей. У цій частині є також пам’ятник солдатам Армії Краків, відкритий у 1990 році.

У військових кварталах Раковицького цвинтаря також поховані солдати австро-угорської, німецької та російської армій часів Першої світової війни, а також солдати Червоної армії – їхні могили були перенесені сюди в 1997 році з-під Барбакану. Простотою і символізмом вирізняються поховання британських льотчиків.

Цвинтар на Пенксовому Бжизку в Закопаному – душа Підгаля

Цвинтар на Пенксовому Бжизку, також відомий як Старий Цвинтар, є найстарішим некрополем Закопаного, а також одним з найкрасивіших історичних музеїв просто неба. Розташований на скелі над струмком Тиха Вода, поруч з вулицею Костелиською, в самому серці гірського поселення, він вражає історією, архітектурою і особливою атмосферою, яка поєднує спокій татранської природи з артистичним духом Підгалля.

Цвинтар був заснований близько 1850 року з ініціативи священика Юзефа Столярчика, першого пробоща Закопаного, біля найдавнішого закопанського костелу – Святого Клеменса. Землю під його заснування подарував місцевий горянин Ян Пенкаса, від імені якого походить перша частина назви. Друга частина – «Бжизек» – у діалекті Підгалля означає скелю, що відображає місце розташування некрополя. А це місце вирізняється поєднанням простоти та мальовничого оточення – гір, лісу та струмка, що надають йому неповторного характеру.

Спочатку на Пенксовому Бжизку ховали звичайних мешканців Закопаного та околиць – жертви татранських походів, пастухів, людей, які померли від туберкульозу. У 1889 році, коли тут поховали доктора Титуса Халубінського – лікаря, громадського діяча і співтворця популярності Закопаного –кладовище набуло нового значення. З цього моменту некрополь почав виконувати функцію пантеону людей гір, науки і мистецтва.

У 1931 році Пенксовий Бризек був визнаний національною пам’яткою. Сьогодні тут понад 500 могил, половина з яких належить заслуженим людям – художникам, альпіністам, рятувальникам, вченим і горянам, які зробили особливий внесок у розвиток регіону.

Цвинтар вирізняється незвичайною естетикою. Кожен надгробний пам’ятник тут унікальний, виготовлений з дерева, каменю, металу, має скляні елементи, прикрашений гірськими орнаментами, паженицями та мотивами природи. Немає двох однакових могил – кожна є авторським витвором мистецтва.

Пам’ятники, сповнені виразності та простоти, роблять цвинтар схожим на відкриту галерею народної творчості. Дерев’яні хрести з вирізаними серцями і променями, каплички з розписаними зображеннями святих, кам’яні рельєфи, що зображують Татри – всі ці елементи створюють гармонійне ціле, в якому мистецтво виростає з природи і традицій.

На Пенксовому Бжизку спочивають люди, які творили історію Закопаного та польської культури. Серед них письменник Корнель Макушинський, автор «Пригод Козлика Матолка», художник і скульптор Владислав Гасьор, поет Казимеж Пшерва-Тетмаєр, альпініст і генерал Маріуш Заруський, літератор Владислав Оркан, а також легендарні лижники і військові кур’єри – Гелена і Станіслав Марусаж.

Багато похованих тут – це гірські гіди та рятувальники, які загинули в Татрах. Символом мужності є, зокрема, символічна могила Клімка Бахледи – місцевого легендарного провідника, який загинув (1910 року) під час рятувальної операції на Малій Яворовій вершині. Тіла його так і не знайшли. На кладовищі також є символічні таблиці-могили заслужених для Закопаного людей – етнографа Броніслава Пілсудського (помер і похований у Парижі), композиторів Кароля Шимановського (помер у Лозанні), музиканта і популяризатора Татр Мечислава Карловича (загинув у Татрах), а також Матея Бербеки – альпініста-гімалаїста родом із Закопаного, який здобув 5 восьмитисячників, тіло якого залишилося на схилах Брод-Піку в Каракорум.